2 KingsChapter 7 |
|
1 THEN Elisha said, Hear the word of the LORD; thus says the LORD: Tomorrow about this time a measure of fine flour shall be sold for a shekel and two measures of barley for a shekel in the gate of Samaria. |
|
2 Then the king's aide answered and said, If the LORD should make windows in heaven, could this thing be? And Elisha said to him, Behold, you will see it with your eyes, but you shall not eat of it. |
|
3 Now there were four leprous men sitting at the entrance of the gate; and they said to one another, Why do we sit here until we die? |
|
4 If we say, We will enter into the city, the famine is severe in the city, and we shall die there; and if we still sit here, we die also. Now therefore come and let us go to the camp of Aram; if they save us alive, we shall live; and if they put us to death, we shall but die. |
|
5 So they rose up early in the twilight to go to the camp of Aram; and when they were come to the uttermost part of the camp, behold, there was no man there; |
|
6 For the LORD had made the army of Aram hear the noise of horses and the noise of chariots and the noise of a great army; and they said to one another, Lo, the king of Israel has hired against us the king of the Egyptians and the king of the Hittites to come upon us. |
|
7 Wherefore they arose and fled in the twilight, and left their tents, their horses, and their asses, even their camp as it was, and they fled for their lives. |
|
8 And when these lepers came to the uttermost part of the camp, they went into a tent and ate and drank and took from there silver and gold and clothing, and went and hid it; then they came again and entered into another tent and carried booty from there also and went and hid it. |
|
9 Then they said one to another, We are not doing right; this day is a day of good tidings, and how long shall we remain silent? If we wait until the morning light, some mischief will come upon us; now therefore come, let us go and tell the king's household. |
|
10 So they came and called to the doorkeepers of the city; and they told them, saying, We went to the camp of Aram, and behold, there was no man there, neither voice of man, but horses tied and asses tied and tents as they were. |
|
11 And the doorkeepers called out and told it to the king's household within. |
|
12 And the king arose in the night and said to his servants, I will now tell you what the Arameans have done to us. They know that we are hungry; therefore they have gone out of the camp to hide themselves in the field, saying, When they come out of the city, we shall capture them alive and then get into the city. |
|
13 And one of his servants answered and said, Let some horsemen take five of the horses that remain; if they are captured, let them be considered a loss like all the army of Israel that has perished; therefore let us send and see. |
|
14 So two couples of horsemen mounted, and the king sent them after the army of Aram, saying, Go and see. |
|
15 And they went after them as far as the Jordan; and, lo, all the road was full of garments and vessels which the Arameans had left behind in their haste. And the messengers returned and told the king. |
|
16 And the people went out and plundered the camp of Aram. So a measure of fine flour was sold for a shekel and two measures of barley for a shekel, according to the word of the LORD. |
|
17 And the king placed his aide in charge of the gate; and the people trod upon him at the gate and he died, as the prophet of God had said when he came down as a messenger to him. |
|
18 And it came to pass as the prophet of God had foretold to the king, saying, A measure of fine flour for a shekel and two measures of barley for a shekel shall be sold tomorrow at this time in the gate of Samaria. |
|
19 But that mighty man had answered the prophet of God and said, If the LORD should make windows in heaven, could this thing be? And the prophet had said, Behold, you shall see it with your eyes, but you shall not eat of it. |
|
20 And so it happened to him; for the people trod upon him in the gate and he died. |
2-а царiвРозділ 7 |
|
1 |
|
2 І відповів Божому чоловікові вельможа царя, що він на його руку спирався, і сказав: „Якби Господь поробив отво́ри в небі, чи сталася б ця річ?“ А той відказав: „Ось ти побачиш своїми очи́ма, — та їсти звідти не бу́деш“. |
|
3 І були при вході до брами чотири прокаже́ні чоловіки. І сказали вони один до о́дного: „Чого ми сидимо́ тут, аж поки не помремо́? |
|
4 Якщо ми скажемо: Увійді́мо до міста, а в місті голод, то помремо́ там; а якщо сиді́тимемо тут, то теж помремо́. Отож, ходіть, і перейді́мо до сирійського табо́ру, — якщо там позоставлять нас при житті, бу́демо жити, а якщо заб'ють нас, то помремо́“. |
|
5 І встали вони на́двечір, щоб іти до сирійського табо́ру. І прибули́ вони до кра́ю сирійського табо́ру, аж ось — нема там ніко́го! |
|
6 Бо Господь учинив, що сирійський та́бір почув стуко́тняву колесни́ць і їржа́ння ко́ней, та га́лас великого ві́йська. І сказали вони один до о́дного: „Ось Ізраїлів цар найняв на нас хіттейських царів та царів єгипетських, щоб пішли на нас!“ |
|
7 І встали вони, і повтікали надвечір, і полишили свої намети, й осли свої, і та́бір, як він був, та й повтікали, спасаючи життя своє! |
|
8 І прийшли ті прокаже́ні аж до краю табо́ру, і ввійшли до одно́го намету, — і їли й пили, і повино́сили звідти срібло й золото та вбрання́, і пішли й захова́ли. І вони зно́ву ввійшли до іншого намету, і повино́сили звідти, і пішли та й схова́ли. |
|
9 І сказали вони один до о́дного: „Неслушно ми ро́бимо. Цей день — він день доброї звістки, а ми мовчимо́. Як ми бу́демо чекати аж до ранішнього сві́тла, то впаде́ на нас провина. А тепер ході́мо, і ввійді́мо й донесі́мо царевому дому!“ |
|
10 І прийшли вони, і покликали міськи́х воротарі́в, та й доне́сли їм, говорячи: „Увійшли ми до сирійського табо́ру, а там нема ані люди́ни, ані лю́дського голосу, а тільки поприв'я́зувані коні та поприв'язувані осли, та намети, як вони були!“ |
|
11 І воротарі́ покликали, і доне́сли про це до самого царсько́го дому. |
|
12 І встав цар уночі й сказав своїм слу́гам: „Розкажу́ я вам, що́ нам зробили сирійці. Вони знають, що ми голодні, і повихо́дили з табо́ру, щоб схова́тися на полі, говорячи: „Коли ті повихо́дять із міста, то ми схо́пимо їх живих, та й уві́йдемо до міста!“ |
|
13 І відповів один із його слуг і сказав: „Нехай ві́зьмуть п'я́теро позосталих ко́ней, що лишилися в ньому, у місті. Ось вони, — (із усього війська Ізраїлевого тільки й лишилися, із усього війська Ізраїля, що згинуло), — і пошле́мо, і побачимо“. |
|
14 І взяли́ вони дві колесни́ці з кі́ньми, і цар послав їх услід за сирійським табо́ром, говорячи: „Ідіть і подивіться“. |
|
15 І пішли вони за ними аж до Йорда́ну, аж ось уся дорога повна вбрання́ та рече́й, що поки́дали сирійці, як поспішали! І верну́лися ці посли, і доне́сли цареві. |
|
16 І вийшов наро́д, і розграбува́ли сирійський та́бір. І ко́штувала се́я пшеничної муки по шеклю, і дві сеї ячме́ню по шеклю за словом Господнім! |
|
17 І цар призна́чив того вельможу, що на його руку він опирався, доглядати над брамою. Та затопта́в його наро́д у брамі, і він помер, як казав був Божий чоловік, який говорив, коли прихо́див до нього цар. |
|
18 І сталося, коли Божий чоловік говорив до царя, кажучи: „Дві сеї ячменю по шеклю, і сея пшеничної муки́ по шеклю буде того ча́су взавтра в брамі Самарії, |
|
19 то цей вельможа відповів Божому чоловікові й сказав: „Якби Господь поробив отво́ри в небі, чи сталася б ця річ?“ А той відказав: „Ось ти побачиш своїми очи́ма, — та їсти звідти не бу́деш“. |
|
20 І сталося йому так, і затоптав його наро́д у брамі, і він помер. |
2 KingsChapter 7 |
2-а царiвРозділ 7 |
|
1 THEN Elisha said, Hear the word of the LORD; thus says the LORD: Tomorrow about this time a measure of fine flour shall be sold for a shekel and two measures of barley for a shekel in the gate of Samaria. |
1 |
|
2 Then the king's aide answered and said, If the LORD should make windows in heaven, could this thing be? And Elisha said to him, Behold, you will see it with your eyes, but you shall not eat of it. |
2 І відповів Божому чоловікові вельможа царя, що він на його руку спирався, і сказав: „Якби Господь поробив отво́ри в небі, чи сталася б ця річ?“ А той відказав: „Ось ти побачиш своїми очи́ма, — та їсти звідти не бу́деш“. |
|
3 Now there were four leprous men sitting at the entrance of the gate; and they said to one another, Why do we sit here until we die? |
3 І були при вході до брами чотири прокаже́ні чоловіки. І сказали вони один до о́дного: „Чого ми сидимо́ тут, аж поки не помремо́? |
|
4 If we say, We will enter into the city, the famine is severe in the city, and we shall die there; and if we still sit here, we die also. Now therefore come and let us go to the camp of Aram; if they save us alive, we shall live; and if they put us to death, we shall but die. |
4 Якщо ми скажемо: Увійді́мо до міста, а в місті голод, то помремо́ там; а якщо сиді́тимемо тут, то теж помремо́. Отож, ходіть, і перейді́мо до сирійського табо́ру, — якщо там позоставлять нас при житті, бу́демо жити, а якщо заб'ють нас, то помремо́“. |
|
5 So they rose up early in the twilight to go to the camp of Aram; and when they were come to the uttermost part of the camp, behold, there was no man there; |
5 І встали вони на́двечір, щоб іти до сирійського табо́ру. І прибули́ вони до кра́ю сирійського табо́ру, аж ось — нема там ніко́го! |
|
6 For the LORD had made the army of Aram hear the noise of horses and the noise of chariots and the noise of a great army; and they said to one another, Lo, the king of Israel has hired against us the king of the Egyptians and the king of the Hittites to come upon us. |
6 Бо Господь учинив, що сирійський та́бір почув стуко́тняву колесни́ць і їржа́ння ко́ней, та га́лас великого ві́йська. І сказали вони один до о́дного: „Ось Ізраїлів цар найняв на нас хіттейських царів та царів єгипетських, щоб пішли на нас!“ |
|
7 Wherefore they arose and fled in the twilight, and left their tents, their horses, and their asses, even their camp as it was, and they fled for their lives. |
7 І встали вони, і повтікали надвечір, і полишили свої намети, й осли свої, і та́бір, як він був, та й повтікали, спасаючи життя своє! |
|
8 And when these lepers came to the uttermost part of the camp, they went into a tent and ate and drank and took from there silver and gold and clothing, and went and hid it; then they came again and entered into another tent and carried booty from there also and went and hid it. |
8 І прийшли ті прокаже́ні аж до краю табо́ру, і ввійшли до одно́го намету, — і їли й пили, і повино́сили звідти срібло й золото та вбрання́, і пішли й захова́ли. І вони зно́ву ввійшли до іншого намету, і повино́сили звідти, і пішли та й схова́ли. |
|
9 Then they said one to another, We are not doing right; this day is a day of good tidings, and how long shall we remain silent? If we wait until the morning light, some mischief will come upon us; now therefore come, let us go and tell the king's household. |
9 І сказали вони один до о́дного: „Неслушно ми ро́бимо. Цей день — він день доброї звістки, а ми мовчимо́. Як ми бу́демо чекати аж до ранішнього сві́тла, то впаде́ на нас провина. А тепер ході́мо, і ввійді́мо й донесі́мо царевому дому!“ |
|
10 So they came and called to the doorkeepers of the city; and they told them, saying, We went to the camp of Aram, and behold, there was no man there, neither voice of man, but horses tied and asses tied and tents as they were. |
10 І прийшли вони, і покликали міськи́х воротарі́в, та й доне́сли їм, говорячи: „Увійшли ми до сирійського табо́ру, а там нема ані люди́ни, ані лю́дського голосу, а тільки поприв'я́зувані коні та поприв'язувані осли, та намети, як вони були!“ |
|
11 And the doorkeepers called out and told it to the king's household within. |
11 І воротарі́ покликали, і доне́сли про це до самого царсько́го дому. |
|
12 And the king arose in the night and said to his servants, I will now tell you what the Arameans have done to us. They know that we are hungry; therefore they have gone out of the camp to hide themselves in the field, saying, When they come out of the city, we shall capture them alive and then get into the city. |
12 І встав цар уночі й сказав своїм слу́гам: „Розкажу́ я вам, що́ нам зробили сирійці. Вони знають, що ми голодні, і повихо́дили з табо́ру, щоб схова́тися на полі, говорячи: „Коли ті повихо́дять із міста, то ми схо́пимо їх живих, та й уві́йдемо до міста!“ |
|
13 And one of his servants answered and said, Let some horsemen take five of the horses that remain; if they are captured, let them be considered a loss like all the army of Israel that has perished; therefore let us send and see. |
13 І відповів один із його слуг і сказав: „Нехай ві́зьмуть п'я́теро позосталих ко́ней, що лишилися в ньому, у місті. Ось вони, — (із усього війська Ізраїлевого тільки й лишилися, із усього війська Ізраїля, що згинуло), — і пошле́мо, і побачимо“. |
|
14 So two couples of horsemen mounted, and the king sent them after the army of Aram, saying, Go and see. |
14 І взяли́ вони дві колесни́ці з кі́ньми, і цар послав їх услід за сирійським табо́ром, говорячи: „Ідіть і подивіться“. |
|
15 And they went after them as far as the Jordan; and, lo, all the road was full of garments and vessels which the Arameans had left behind in their haste. And the messengers returned and told the king. |
15 І пішли вони за ними аж до Йорда́ну, аж ось уся дорога повна вбрання́ та рече́й, що поки́дали сирійці, як поспішали! І верну́лися ці посли, і доне́сли цареві. |
|
16 And the people went out and plundered the camp of Aram. So a measure of fine flour was sold for a shekel and two measures of barley for a shekel, according to the word of the LORD. |
16 І вийшов наро́д, і розграбува́ли сирійський та́бір. І ко́штувала се́я пшеничної муки по шеклю, і дві сеї ячме́ню по шеклю за словом Господнім! |
|
17 And the king placed his aide in charge of the gate; and the people trod upon him at the gate and he died, as the prophet of God had said when he came down as a messenger to him. |
17 І цар призна́чив того вельможу, що на його руку він опирався, доглядати над брамою. Та затопта́в його наро́д у брамі, і він помер, як казав був Божий чоловік, який говорив, коли прихо́див до нього цар. |
|
18 And it came to pass as the prophet of God had foretold to the king, saying, A measure of fine flour for a shekel and two measures of barley for a shekel shall be sold tomorrow at this time in the gate of Samaria. |
18 І сталося, коли Божий чоловік говорив до царя, кажучи: „Дві сеї ячменю по шеклю, і сея пшеничної муки́ по шеклю буде того ча́су взавтра в брамі Самарії, |
|
19 But that mighty man had answered the prophet of God and said, If the LORD should make windows in heaven, could this thing be? And the prophet had said, Behold, you shall see it with your eyes, but you shall not eat of it. |
19 то цей вельможа відповів Божому чоловікові й сказав: „Якби Господь поробив отво́ри в небі, чи сталася б ця річ?“ А той відказав: „Ось ти побачиш своїми очи́ма, — та їсти звідти не бу́деш“. |
|
20 And so it happened to him; for the people trod upon him in the gate and he died. |
20 І сталося йому так, і затоптав його наро́д у брамі, і він помер. |